Category Archives: Знані земляки

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (III)

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (III)

(продовження)

Храм Святої Великомучениці Параскеви П’ятниці у Бранцівці

У с. Бранцівка перший храм був збудований дерев’яний майже одночасно із заснуванням поселення у 1696 році. Він був освячений на честь св. Параскеви. Дерев’яний храм часто руйнувався, його неодноразово перебудовували, останній раз у 1778 році. Нарешті у 1814 році був збудований новий, тепер уже кам’яний храм, котрий теж був освячений на честь св. Параскеви. Храм побудував на свої кошти поміщик Василь Миколайович Логачев. Дерев’яна дзвіниця цього храму була побудована 1842 року, а в 1895 році церкву розширили на кошти прихожан. Стояла вона на найвищому місці при виїзді з села, біля дороги, що веде на Мезенівку. Continue reading →

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (II)

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (II)

(продовження)

Храми Краснопілля

Храм Успіння Пресвятої Богородиці

Перші храми в Краснопіллі будувалися в середині XVII ст. Згадаємо лише про найперший храм фортеці Краснополь, а от про решту маємо відомості лише з 1730 р.

Отже, безперечно, Успенський храм у центрі Краснопілля свою історію веде з початку будівництва фортеці, але відомості про нього маємо лише з 1730 р. Остання дерев’яна Успенська церква в Краснопіллі була побудована 1782 року на кам’яному фундаменті. Приходові належали села Веселе і Хмелеве, хутори: Ступівка, Гребельки, Петровський і Ярковський з 1099 душами прихожан. 1838 року церковний староста казенний селянин Юхим Максимович Дзюбан власними зусиллями відновив іконостас на суму 550 рублів і закупив дубове дерево на нову огорожу навколо храму. Continue reading →

Проєкт видавництва «Дух і Літера» знайомить з Постатями культури

…Ще дві книжки з серії «Постаті культури» являють собою спогади про активних і важливих діячів, які померли нещодавно або відносно нещодавно. Перший із них — блискучий дослідник і знавець літератури Леонід Ушкалов. Пам’яті професора Ушкалова присвячено книжку «Запах дощу… Спогади про Леоніда Ушкалова». Її написали дружина й син науковця — Олександра й Олександр Ушкалови. Звісно, це робить текст «Запаху дощу…» (до речі, назву взято з віршів Леоніда Ушкалова, не надто широко знаних, але цікавих) щемким і болісним. А втім, у ньому є чимало і світлого, і пізнавального. …

*** Continue reading →

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (I)

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ДІДОРЕНКО
Леонід Дмитрович
(23.10.1926 – 20.01.2016)

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (I)

«Бережіть собори ваших душ…»
(О. Гончар «Собор»)

Напевно, мало хто із сьогоднішнього молодого покоління не читав роману Олеся Гончара «Собор», що включений до шкільної програми старших класів, у якому відображено на прикладі старого зруйнованого собору велику руїну в душах самих людей.

Тоталітарний режим побудови «світлого комуністичного майбутнього» насправді знищив те світле, яке живило наш український народ і вказувало йому шлях протягом століть його хресного ходу через терни поневолення сусідніми державами: панською Польщею, цісарською Австро-Угорщиною і царською Росією – до свого світлого майбутнього, своєї кінцевої мети – Волі. Із отриманням Україною незалежності почалося і відродження духовності, повернення до духовних витоків і надбань наших предків. Continue reading →

Агапій Шамрай: ХАРКІВСЬКА ШКОЛА РОМАНТИКІВ. Вступні статті. Передні уваги (II)

(закінчення)

…

Так само пісні, як художньо-естетичний факт, хоч і несміливо, але ж використовуються представниками так званої травестійної школи „Наталка-Полтавка”, „Москаль-Чарівник” Котляревського, твори Білецького-Носенка та інших. Не виходячи в цілому за межі засвоєних смаків і традицій літературних, вони, може мимоволі, відбивали, хоч і несміливо, „дух часу”, могутній потяг до народньої творчости в її „сокровеннейших глубинах”. Не випадково й те, що творчість наших попередників романтизму позначається у якійсь мірі рисами синкретизму — Котляревський пише поруч „Енеїди” і „Наталку-Полтавку”, Білецький-Носенко, письменник продуктивніший, хоч і безталанніший за Котляревського, пише „баллады на малороссийском языке — числом 15“, пробує своїх сил в романсі „Я згадую тебе, ти на умі одна” і перекладає російською мовою Шіллера; нарешті, Гулак-Артемовський пробує перекласти баляду Ґете „Рыбалка”, намагаючись зберегти серйозний тон, такий неподібний до його маніри в „Гараськових одах”. Цих тенденцій, хоч як би вони несміливо виявлялись і яке б скромне місце поруч жанрів, навіяних літературою XVIII століття, не посідали, замовчувати однак не доводиться. Continue reading →

Агапій Шамрай: ХАРКІВСЬКА ШКОЛА РОМАНТИКІВ. Вступні статті. Передні уваги (I)

ВІД УПОРЯДНИКА

Немає сумніву в тому, що публікування творів цілого покоління поетів, в наші часи уже призабутих, має безперечне значіння і для істориків літератури і для широкого читача, поскільки ці твори зберігають силу хоч в деякій мірі впливати на нього. Готуючи до друку твори харківських романтиків 30-х — 40-х років — Шпигоцького, Боровиковського, Костомарова, Метлинського і інших, ми й гадаємо заповнити певну прогалину в історіях літератури і в ерудиції літературній читача. Треба сказати, що твори цих забутих уже письменників, крім Костомарова і Метлинського (вид. „Руської письменности“, що до речі його важко вже здобути), не то що видавалися, але не робилося спроб навіть зібрати і розшукати розпорошений по старих часописах російських їхній літературний матеріял. В нашому виданні твори їх за хронологічним порядком мають скласти чотири томи. До першого увійдуть твори І. Срезневського, Л. Боровиковського і О. Шпигоцького, до другого — Метлинського, до третього — Костомарова, до четвертого — Корсуна, Петренка і С. Писаревського. Крім того, хоч і окремим виданням, але ж у цьому плані „Харківських романтиків” вийдуть три томи поезій Я. Щоголева. Таким чином, літературна школа 30-х— 40-х років представлена буде досить повно, але звичайно не вичерпливо. Continue reading →

Агапій Шамрай: Джонатан Свіфт та його твір (III)

Джонатан Свіфт та його твір

(закінчення)

* * *

Творчість Свіфта-сатирика становить певний крок у розвитку не тільки англійської, але взагалі європейської літератури. Схарактеризувати особливості сатири Свіфта в усіх її різноманітних виявах – річ неможлива в невеликій статті. Можна, звичайно, спинитись лише на основних її особливостях. Continue reading →

Агапій Шамрай: Джонатан Свіфт та його твір (II)

Джонатан Свіфт та його твір

(продовження)

* * *

Загальним своїм характером «Мандри Гуллівера» належать до тих сатирико-дидактичних і утопічних творів, що зародилися з розвитком гуманізму в XVI столітті і набули особливого поширення в епоху Просвітительства. Твори Еразма Роттердамського та Ульріха фон Гуттена в Німеччині, Рабле («Гаргантюа і Пантагрюель»), Депер’є у Франції, Томаса Мора («Утопія»), Френсіса Бекона («Нова Атлантида») в Англії, Кампанелли («Місто сонця») в Італії становлять собою найтиповіші зразки цієї літератури на початку її зародження. Continue reading →

Агапій Шамрай: Джонатан Свіфт та його твір (I)

Джонатан Свіфт та його твір

«Головна мета, яку я собі поставив у всіх своїх працях, – швидше ображати людей, ніж їх розважати, і якби я здолав довершити свої наміри без шкоди для себе, був би з мене найплідніший письменник на світі…»

Це одна з найсумніших книжок в історії європейської літератури, найгостріший памфлет на людство, але написано цю книжку не в нападі хворобливої мізантропії, а з почуттям «ненавидячої любові» до людини. Зневага і обурення, що подекуди просто б’ють в очі зі сторінок «Гуллівера», не є наслідком лихої вдачі письменника, як то іноді пишуть історики літератури, а збуджені глибокою образою за людину, якою вона є, при гострій свідомості того, якою вона має й повинна бути. Саме віра в людину, захована під личиною жорстокого скепсису, диктувала авторові нещадні рядки, в яких безоглядному осудові піддавалися соціальні, політичні та інші форми сучасного Свіфтові суспільства. Continue reading →

Генерал-майор авіації Кирпаль Іван Романович – начальник політвідділу Головного штабу і управлінь Військ ППО країни

Кирпаль Іван Романович народився у багатодітній селянській родині 17 лютого 1915 року в селі Пенянка (з 1968 року входить до складу Миропілля) Суджанського повіту Курської губернії (зараз – Сумський район Сумської області). Після закінчення Миропільської середньої школи продовжив освіту на історичному факультеті Харківського державного педагогічного інституту (зараз – Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди).

Після закінчення інституту Іван Кирпаль деякий час працював за спеціальністю, а в листопаді 1939 року Коломацьким РВК Харківської області був призваний на військову службу до РСЧА. Цього ж року він став членом ВКП(б). У 1940-му році після закінчення курсів політскладу РСЧА вся подальша служба Кирпаля І.Р. була присвячена партійно-політичній роботі спочатку у Військово-Повітряних Силах, а згодом – у Військах протиповітряної оборони країни.

Continue reading →