Category Archives: Знані земляки

Анатолій Новиков: «…він незрідка виручав усю групу, викликаючи на себе «вогонь» і зачаровуючи викладачів своєю ерудицією»

До 65-річчя від дня народження професора Леоніда Ушкалова

5 листопада Леоніду Ушкалову виповнилося б 65 років. Пропонуємо вашій увазі спогади доктора філологічних наук, професора Анатолія Новикова – однокурсника і колеги нашого незабутнього земляка. Спогади написані у листопаді 2019 року.

 

ПРО ЛЕОНІДА УШКАЛОВА І ДОБУ, В ЯКУ МИ ЖИЛИ

Звістка про раптову, неочікувану смерть Леоніда Ушкалова мене, по суті, приголомшила. Цю реальність (для мене це якийсь сюрреалізм) досить важко усвідомити навіть тепер, коли пройшло вже чимало часу – понад дев’ять місяців. Адже він був у розквіті своїх творчих сил і начебто мав для свого віку відносно непогане фізичне здоров’я. Але це, мабуть, так здавалося лише на перший погляд. Очевидно, велика перевтома (Леонід в останні роки щороку друкував по кілька книг, поєднуючи це з викладацькою діяльністю) далася взнаки. Якось Льоня мені навіть жалівся, що від перевтоми непритомнів, проте не хотів збавляти темпів. Таке враження, що він постійно перебував у творчому цейтноті, поспішаючи якомога швидше виплеснути в електронну комп’ютерну пам’ять, а потім на папір свій величезний запас знань, свої непересічні думки. Однак організм не витримав таких темпів, і, на превеликий жаль, сталося те, що сталося. Continue reading

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (VI)

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (VI)

(продовження)

Храм Різдва Пресвятої Богородиці в с. Осоївці

У селі Осоївці, там, де сьогодні споруджено меморіал зі стелами, на яких вписані прізвища воїнів-односельчан, полеглих на полях битв у Великій Вітчизняній війні, колись височів мальовничо обсаджений ошатними деревами й плодовим садом кам’яний храм, збудований і освячений у минулому столітті на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Згідно з християнським переказом, святі батьки Яким і Анна жили в Назареті. До глибокої старості вони не мали дітей. Тим тяжко мучилися, подовгу постилися і ревно молилися. Урешті їх молитви були почуті Богом. І ось одного разу перед ними з’явився ангел і передав звістку, що Бог пошле їм доньку, яка принесе радість усім людям. Через рік Анна народила дівчинку, якій дали ім’я Марія. У 24 роки Діва Марія народила Сина Божого Ісуса Христа. Continue reading

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (V)

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (V)

(продовження)

Свято-Троїцький храм у Мезенівці

Про перший храм у Мезенівці ми знаємо небагато, навіть невідомо, коли він був збудований. Уперше про нього згадується в 1750 р., тут налічувалося 257 парафіян[25]. Continue reading

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (IV)

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (IV)

(продовження)

Храм Успіння Пресвятої Богородиці у Великій Рибиці

Перший храм у Великій Рибиці був дерев’яний. Про дату його будівництва ми дізнаємося з документів, знайдених серед архівів Миропільського Білгородського монастиря. Уривки з цього документа, який має назву «Грамота царей Иоанна и Петра Алексеевича Белгородскому воеводе боярину Борису Петровичу Шереметьеву», взяті нами у відомого українського історика А.І. Багалія: «а в прошлом в 189 году после смерти деда велено мною землею и всякими угодьи владети бабки Агафьи и деди его Матвею и отцу его Ивану и по старым межам и урочищам и бабка его в том поместье после смерти мужа своего построила церковь в имя Успения Пресвятые Богородицы». Continue reading

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (III)

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (III)

(продовження)

Храм Святої Великомучениці Параскеви П’ятниці у Бранцівці

У с. Бранцівка перший храм був збудований дерев’яний майже одночасно із заснуванням поселення у 1696 році. Він був освячений на честь св. Параскеви. Дерев’яний храм часто руйнувався, його неодноразово перебудовували, останній раз у 1778 році. Нарешті у 1814 році був збудований новий, тепер уже кам’яний храм, котрий теж був освячений на честь св. Параскеви. Храм побудував на свої кошти поміщик Василь Миколайович Логачев. Дерев’яна дзвіниця цього храму була побудована 1842 року, а в 1895 році церкву розширили на кошти прихожан. Стояла вона на найвищому місці при виїзді з села, біля дороги, що веде на Мезенівку. Continue reading

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (II)

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (II)

(продовження)

Храми Краснопілля

Храм Успіння Пресвятої Богородиці

Перші храми в Краснопіллі будувалися в середині XVII ст. Згадаємо лише про найперший храм фортеці Краснополь, а от про решту маємо відомості лише з 1730 р.

Отже, безперечно, Успенський храм у центрі Краснопілля свою історію веде з початку будівництва фортеці, але відомості про нього маємо лише з 1730 р. Остання дерев’яна Успенська церква в Краснопіллі була побудована 1782 року на кам’яному фундаменті. Приходові належали села Веселе і Хмелеве, хутори: Ступівка, Гребельки, Петровський і Ярковський з 1099 душами прихожан. 1838 року церковний староста казенний селянин Юхим Максимович Дзюбан власними зусиллями відновив іконостас на суму 550 рублів і закупив дубове дерево на нову огорожу навколо храму. Continue reading

Проєкт видавництва «Дух і Літера» знайомить з Постатями культури

…Ще дві книжки з серії «Постаті культури» являють собою спогади про активних і важливих діячів, які померли нещодавно або відносно нещодавно. Перший із них — блискучий дослідник і знавець літератури Леонід Ушкалов. Пам’яті професора Ушкалова присвячено книжку «Запах дощу… Спогади про Леоніда Ушкалова». Її написали дружина й син науковця — Олександра й Олександр Ушкалови. Звісно, це робить текст «Запаху дощу…» (до речі, назву взято з віршів Леоніда Ушкалова, не надто широко знаних, але цікавих) щемким і болісним. А втім, у ньому є чимало і світлого, і пізнавального. …

*** Continue reading

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (I)

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ДІДОРЕНКО
Леонід Дмитрович
(23.10.1926 – 20.01.2016)

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (I)

«Бережіть собори ваших душ…»
(О. Гончар «Собор»)

Напевно, мало хто із сьогоднішнього молодого покоління не читав роману Олеся Гончара «Собор», що включений до шкільної програми старших класів, у якому відображено на прикладі старого зруйнованого собору велику руїну в душах самих людей.

Тоталітарний режим побудови «світлого комуністичного майбутнього» насправді знищив те світле, яке живило наш український народ і вказувало йому шлях протягом століть його хресного ходу через терни поневолення сусідніми державами: панською Польщею, цісарською Австро-Угорщиною і царською Росією – до свого світлого майбутнього, своєї кінцевої мети – Волі. Із отриманням Україною незалежності почалося і відродження духовності, повернення до духовних витоків і надбань наших предків. Continue reading

Агапій Шамрай: ХАРКІВСЬКА ШКОЛА РОМАНТИКІВ. Вступні статті. Передні уваги (II)

(закінчення)

Так само пісні, як художньо-естетичний факт, хоч і несміливо, але ж використовуються представниками так званої травестійної школи „Наталка-Полтавка”, „Москаль-Чарівник” Котляревського, твори Білецького-Носенка та інших. Не виходячи в цілому за межі засвоєних смаків і традицій літературних, вони, може мимоволі, відбивали, хоч і несміливо, „дух часу”, могутній потяг до народньої творчости в її „сокровеннейших глубинах”. Не випадково й те, що творчість наших попередників романтизму позначається у якійсь мірі рисами синкретизму — Котляревський пише поруч „Енеїди” і „Наталку-Полтавку”, Білецький-Носенко, письменник продуктивніший, хоч і безталанніший за Котляревського, пише „баллады на малороссийском языке — числом 15“, пробує своїх сил в романсі „Я згадую тебе, ти на умі одна” і перекладає російською мовою Шіллера; нарешті, Гулак-Артемовський пробує перекласти баляду Ґете „Рыбалка”, намагаючись зберегти серйозний тон, такий неподібний до його маніри в „Гараськових одах”. Цих тенденцій, хоч як би вони несміливо виявлялись і яке б скромне місце поруч жанрів, навіяних літературою XVIII століття, не посідали, замовчувати однак не доводиться. Continue reading

Агапій Шамрай: ХАРКІВСЬКА ШКОЛА РОМАНТИКІВ. Вступні статті. Передні уваги (I)

ВІД УПОРЯДНИКА

Немає сумніву в тому, що публікування творів цілого покоління поетів, в наші часи уже призабутих, має безперечне значіння і для істориків літератури і для широкого читача, поскільки ці твори зберігають силу хоч в деякій мірі впливати на нього. Готуючи до друку твори харківських романтиків 30-х — 40-х років — Шпигоцького, Боровиковського, Костомарова, Метлинського і інших, ми й гадаємо заповнити певну прогалину в історіях літератури і в ерудиції літературній читача. Треба сказати, що твори цих забутих уже письменників, крім Костомарова і Метлинського (вид. „Руської письменности“, що до речі його важко вже здобути), не то що видавалися, але не робилося спроб навіть зібрати і розшукати розпорошений по старих часописах російських їхній літературний матеріял. В нашому виданні твори їх за хронологічним порядком мають скласти чотири томи. До першого увійдуть твори І. Срезневського, Л. Боровиковського і О. Шпигоцького, до другого — Метлинського, до третього — Костомарова, до четвертого — Корсуна, Петренка і С. Писаревського. Крім того, хоч і окремим виданням, але ж у цьому плані „Харківських романтиків” вийдуть три томи поезій Я. Щоголева. Таким чином, літературна школа 30-х— 40-х років представлена буде досить повно, але звичайно не вичерпливо. Continue reading