Tag Archives: Краснопільський

Творець бібліотеки інформаційного суспільства

Leave a reply

150914_L_Kostenko1
Костенко Леонід Йосипович

Науковець у галузі комп’ютерних інформаційних систем, кандидат технічних наук (1981), старший науковий співробітник (1991), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2008).

Народився 18 березня 1943 року в с. Славгород Краснопільського району Сумської області. У 1959 році вступив на перший курс Харківського інституту інженерів комунального будівництва (тепер Харківська національна академія міського господарства), з якого в 1963 році перевівся на факультет обчислювальної техніки Харківського інституту радіоелектроніки (тепер Харківський національний університет радіоелектроніки). Диплом про вищу освіту здобув у 1965 році за спеціальністю “Математичні та лічильно-розв’язувальні прилади та пристрої”.

У 1966 році перебував на строковій службі в лавах Радянській Армії. Трудову діяльність розпочав у 1967 році інженером у Інституті кібернетики АН УРСР. У 1970—1986 роках працював у Інституті електрозварювання ім. Є.О. Патона АН УРСР (Дослідно-конструкторське технологічне бюро), де в 1981 році захистив кандидатську дисертацію на тему “Разработка и исследование агрегатируемых систем программного управления технологическими электронно-лучевыми установками”. З грудня 1986 року працює в Центральній науковій бібліотеці АН УРСР (тепер Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського) на посаді завідувача відділу автоматизації бібліотечно-інформаційних процесів, а з 1993 — керівника Центру комп’ютерних технологій.
Continue reading →

З життя наших погранців

Leave a reply

150903_edge_SlavhorodСлавгород – це маленьке село в Краснопільському районі. Живе в ньому менше тисячі осіб, з підприємств – тільки пилорама і величезні поля чорнозему, засіяні соняшником. Головна особливість цього населеного пункту – що знаходиться він на кордоні з Росією (Білгородська область), так що найчастіше межа проходить прямо по городу. У цьому селі дислокується відділ прикордонної служби (ВПС) Сумського прикордонного загону, де ми і побували.

Славгородський відділ – один з найбільш малочисельних, служить в ньому близько 40 осіб, які охороняють 30 км кордону. Проходить він по непростій місцевості – вздовж маленької річки Корова, зарослої очеретом, що місцями перетворюється на болото, глибоких ярів і посадок. Наряду до крайньої точки в дощову погоду доводиться йти 14 км, і це по глині та чорнозему, коли через кожні 5 м на берці налипають кілограми бруду.
Continue reading →

Олександр Якович Ладний – доктор медичних наук, професор

Leave a reply

150821_O_Ladnyi
Ладний Олександр Якович (25.04.1940, с. Запсілля Сумської обл. — 4.05.2008, Львів) — професор кафедри фтизіатрії і пульмонології (від 1995).

Закінчив медичний факультет Львівського медичного інституту (1963).

Працював: дитячий хірург 4-ї міської лікарні Львова (1963-64); торакальний хірург (1964-67), завідувач торакального відділу (1967-76) пульмонологічної лікарні Львівської залізниці; заступник головного лікаря (1976-78), головний лікар (1978-81) Львівського обласного протитуберкульозного диспансеру; заступник завідувача (1981-87), завідувач (1987-90) Львівського облздороввідділу; асистент (1990-93), доцент (1993-96), професор (від 1996) кафедри фтизіатрії та пульмонології Львівського медичного університету.

Кандидат медичних наук (1988), доцент (1993), доктор медичних наук (1994), професор (2001). Заслужений лікар України (2004).
Continue reading →

Віктор Михайлович Лупир – вчений-морфолог зі Славгорода

Leave a reply

150821_V_Lupyr
Віктор Михайлович Лупир, професор, доктор медичних наук, академік Української академії національного прогресу та Міжнародної академії інтегративної антропології

В.М. Лупир народився 3 березня 1938 року в смт Славгород Краснопільського району Сумської області в сім’ї службовців. Початок його трудової діяльності був типовим для молоді післявоєнного часу – навчання в професійно-технічному училищі, робота на заводі, служба в лавах Радянської армії, участь в освоєнні цілинних та перелогових земель. І все ж таки доля не обійшла здібного й працелюбного юнака, який з дитинства мріяв отримати професію лікаря. У 1962 р. він став студентом лікувального факультету Харківського медичного інституту, в славетних стінах якого повною мірою розкривається талант майбутнього вченого-морфолога.
Continue reading →

Отець Іван МАЛЮК: НАМ НІЧОГО ДІЛИТИ, БО МОЛИМОСЯ ОДНОМУ БОГУ!

Leave a reply

150819_UPCKP1Посада цього чоловіка, на перший погляд, звучить доволі гучно: Благочинний Краснопільського Благочиння, настоятель храмів Покрова Пресвятої Богородиці, Успіння Божої матері. Оце, зрештою, і все Благочиння отця Івана Малюка, принаймні поки що. Попри те, що до Краснопілля він переїхав менше року тому, але вже здобув добру славу серед місцевих жителів, згуртував навколо себе хоч і нечисленну, але дружню громаду. В цьому немає нічого дивного, адже у спілкуванні отець Іван напрочуд щирий і відвертий. Що привело його до Краснопілля, як зустріли його місцеві жителі і з якими повсякденними проблемами зіштовхнувся – відповіді на ці та інші питання він дав під час нашого інтерв’ю.

– Родом я із Львівської області. Сан священика отримав 14 років тому, – починає знайомство отець Іван. – Служив в одному з маленьких сіл Лохвицького району Полтавщини. На жаль, сьогодні це село майже зникло. Тоді звернувся до архієпископа Сумського і Охтирського УПЦ КП Мефодія, який запропонував на вибір очолити Благочиння у Великописарівському або Краснопільському районах. Коли ж вперше відвідав Краснопілля, усі сумніви, що залишусь саме тут, відразу зникли.

Чесно кажучи, я не сподівався, що місцева громада так добре мене прийме, адже район прикордонний. Та згодом дізнався, що у краснопільчан – козацьке коріння, люди свободолюбові, працьовиті, словом, я задоволений. Щонеділі у нас служба, молимося, і так просто люди заходять. Відчувається, що люди тягнуться до духовності.
Continue reading →

Краснопіллю – 375! (фоторепортаж)

Leave a reply

150814_Krasnopillia-375_day018 серпня вперше за майже десять років саме в Краснопіллі, а не у Миропіллі, як було раніше, на стадіоні «Колос» за ініціативи районної влади при активній підтримці сільських територіальних громад, трудових колективів, обласних депутатів, спонсорів і благодійників відбулося великомасштабне і велелюдне свято – День Краснопільського району, приурочене 72-й річниці визволення Краснопілля від німецьких загарбників, 375-річчю заснування селища та 92-річчю Краснопільщини.

Ще тільки серпневе сонце почало кидати на землю своє ласкаве проміння, як на території стадіону «Колос» почали розгортати свої стилізовані садиби сільські і селищні ради, а сільгосппідприємства, заклади торгівлі райспоживспілки, приватні підприємці району, області, прибулі на свято з інших куточків України – власні торгові точки. Апетитно запахло шашликами, ковбасою, кондитерськими виробами, свіжим хлібом. Continue reading →

Любов Яківна Ладна-Роговська – видатний фармакогност, педагог і науковець

Leave a reply

150717_Ladna-Rohovska01
ЛАДНА-РОГОВСЬКА Любов Яківна (20.08.1931, с. Запсілля Сумської обл. – 15.10.2013, м.Львів) — доктор фармацевтичних наук (1976), професор (1977), завідувач кафедри фармакогнозії (1970–1995) Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького.

ВИДАТНИЙ ФАРМАКОГНОСТ, ПЕДАГОГ І НАУКОВЕЦЬ
До 80-ліття професора Любові Ладної-Роговської

20 серпня 2011 року виповнилося 80 років професору, доктору фармацевтичних наук, Відміннику охорони здоров’я, колишньому завідувачу кафедри фармакогнозії і ботаніки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького Любові ЛАДНІЙ-РОГОВСЬКІЙ.
150717_Ladna-Rohovska02
Любов Яківна народилась у селі Запсілля Краснопільського району Сумської області. У 1949 році, після закінчення середньої школи, приїхала до Львова і, успішно склавши вступні іспити, стала студенткою фармацевтичного факультету Львівського державного медичного інституту. Під час навчання виявила зацікавлення до наукових досліджень, що проводились на факультеті, активно займалась громадською роботою.
Continue reading →

Взірець своєї професії

Leave a reply

150711_V_SmirnovЗакінчувалася друга зміна, а з нею і трудовий тиждень. Віктор Павлович, витираючи тільки що зроблений ним корпус насоса, прикидав, як краще розпорядитися двома вихідними днями. Роздуми перервав начальник цеху:

– Привезли заготовку!

І Віктор Павлович зрозумів: відпочинок переноситься. Напередодні директор передав йому прохання Костянтина Івановича Брехова, міністра хімічного і нафтового машинобудування: обробити сталевий корпус насоса. Випливало з цього, що від нього, розточувальника Смірнова, вміння залежить, як швидко піде сибірська нафта по новому трубопроводу. Трубопровід вже прокладено.

Але виявилося, що насоси з чавуну для Півночі не годяться. Один за одним виходили вони з ладу. Пробували посилити бічні стінки. Не допомогло. Тоді прийняли рішення: замінити їх сталевими. Терміново.
Continue reading →

У наполегливих – все ладиться

Leave a reply

SANYO DIGITAL CAMERA

Попередньо домовившись, зустрілися з директором господарства ТОВ АФ «Родина», що у с. Порозок, В.В.Тимошенком в офісі сільгосппідприємства. Не обмовився, дійсно контору ТОВ «Родина» без перебільшення можна назвати офісом. У порівнянні із старим виглядом вона нині як небо і земля. Тут зроблений євроремонт, як всередині, так і зовні, придбані нові сучасні меблі. Чудове освітлення, приємні пастельні кольори інтер’єрів створюють справжній комфорт, сприяють продуктивній роботі.

В’ячеслав Володимирович показав нам сучасну міні-котельню на твердому паливі з теплонакопичувачем, яка під час опалювального сезону продемонструвала свою ефективність і економічність. Далі розмова перейшла у русло повсякденних виробничих турбот, якими нині живе господарство. Агроном за спеціальністю, господарник, котрий, не зважаючи на свій молодий вік, вже має чималий практичний досвід у рослинництві з особливим задоволенням розповідав про те, як перезимували озимі, про догляд за посівами, що вже зроблено для забезпечення врожайності зернових, технічних культур, що планується зробити.
Continue reading →

Ми хочемо жити у ріднім селі!..

Leave a reply

150615_Brantsivka1
…Я повертаюсь серцем молодим
До витоків через літа й облуду
Й доки живу, пишатись буду тим,
Що я з села, що я з простого люду!
(Петро Ротач, збірка «Що збулось, що не збулося…»)

Між Мезенівкою і Жигайлівкою, Лозовим та Семереньками в долині річки Дернова у всій своїй красі розкинулось наше рідне село Бранцівка. Уже понад 360 років живе, працює і відпочиває, радіє і сумує, народжується і відходить у потойбіччя бранцівський люд. Чого тільки не випадало на долю наших односельчан, адже ми всі і є невід’ємною складовою історії нашої України.

Дуже непросто жилося нашим дідам-прадідам. В пам’яті нащадків залишилися їх оповіді. На їх долю випала повсякденна боротьба за право мати свою ниву та мирно працювати на ній. Велике бажання змінити своє життя на краще, відмінивши кріпосне право. Пізніше – прогнати пана Пилипця і розподілити його землі. Далі ще складніше – громадянська війна, примусова колективізація, укрупнення колективних господарств з переселенням хуторів Заярний, Степ, Коханий. І найжорстокіше – голодомор 1933 року.

Щемить душа за своїх рідних, які опухлими від голоду ногами йшли працювати, щоб вижити. Але знесилені падали, як зорі, і гасли. А у рідних і сусідів не вистачало сил, щоб захоронити по-християнськи. Тому поховання часто велися прямо на обійстях. Так моя прабабуся Параскева в 33-му році спочила прямо за глухою стіною своєї хати. До неї підхоронили сусідську дитину. А прадіда Григорія спровадили відпочивати до загальної могили ще живого, але вже безнадійного. Гробарі економили сили, щоб зайвий раз не їхати.
Continue reading →