Різдво Христове в Краснопіллі
У день Різдва Христового у Свято-Успенському храмі смт. Краснопілля відбулося святкове уставне богослужіння.
Після Божественної Літургії настоятель протоієрей Іоанн Дубляк привітав присутніх зі святом, наголосив на історичності та виключній важливості для людства народження Христа-Спасителя, побажав смирення, терпіння, любові до ближніх, миру та спокою у душі та в суспільстві.
Continue reading
У ці святі дні вся Православна Церква і увесь християнський світ святкує найбільшу подію в історії людства – Різдво по плоті Сина Божого, Єдинородного, народженого перше усіх віків за Божеством, а в історичні часи народженого від Пресвятої Діви Марії за людством. Син Божий, через любов до роду людського зійшов з небес, позбавив себе Божественної слави і народився в маленькому містечку Віфлеємі, в убогому Вертепі від пречистої Діви Марії.
Велика благочестя тайна! Бог предвічний народився! Син Божий воплотився і став людиною! Цю тайну Церква віками оспівувала у своїх богослужіннях, молитвах та піснеспівах. Над цією тайною протягом століть розмірковували святі отці Церкви.
Continue reading
Ми зросли на Краснопільських просторах
У Великобобрицькім чудовім краю
Пізнаємо хто друг, а хто ворог
Палко любимо землю свою
Нещодавно учні Великобобрицької ЗОШ І-ІІІ ступенів взяли участь у районному конкурсі екологічних агітбригад, який відбувся на базі Центру дитячої та юнацької творчості. У конкурсі брали участь однодумці з дев’яти навчальних закладів.
Цікаво і змістовно всі учасники представили свою роботу екологічного спрямування. Конкурс проходив у двох номінаціях: презентація досвіду роботи та виступ екологічної агітбригади. За підсумками конкурсу наша команда «Оберіг» (Велітченко Наталія, учениця 6 класу, Борисенко Олена, учениця 8 класу, Куксова Світлана, учениця 9 класу, Федоренко Ірина, учениця 9 класу, Панасенко Дмитро, учень 11 класу, Кравченко Тетяна, учениця 11 класу, Мороз Євген, учень 11 класу) виборола перше місце і буде захищати честь району на обласному етапі цього ж конкурсу.
Continue reading
Українці ніколи не мріяли про нових військових героїв, але нас ніхто не питав — просто поставили перед фактом. Практично жоден день у зоні АТО не минає без подвигів наших армійців, зрештою, сам факт того, що вони не стали ховатися від повісток і сьогодні несуть службу – вже подвиг. Але що ми знаємо про цих хлопців? Майже нічого. В усі часи армія трималась на простих сільських чоловіках, хлопцях. Павло Козаков з Угроїд один з таких нічим не примітних чоловіків. Білорус за національністю, він у 2005 році отримав український паспорт і вже як Громадянин України у вересні 2014 року пішов захищати тепер вже свою землю.
Читачі районки мабуть пам’ятають коротку розповідь про Павла в одній з волонтерських хронік. Як механік-водій-електрик воював у населених пунктах Горняк, Курахово, Піски, Карловка. Там у нього з’явився другий день народження – 20 листопада 2014 року, коли за кілька метрів від нього вибухнула міна, проте жодних ушкоджень не отримав. Але холод, сирість і старі болячки дали про себе знати відтак війна для Павла Козакова мала б скінчитися. Та лікарі виявилися іншої думки і чоловік вирушив, як каже, на свою «другу військову кампанію».
Continue reading
Іноді перше враження від міста чи села можна отримати, зійшовши на автобусній зупинці. На жаль, сьогодні приємним воно буває далеко не завжди. Зупинки являють собою прикре видовище: давно не фарбовані, обклеєні оголошеннями та рекламою (часто багаторічної давнини), засмічені, без урн чи смітників… Найгірше ж те, що у них наче немає господаря, тому зачасти зупинками ніхто не переймається. Але там, де є небайдужі до свого села люди, керівники, при дорозі з’являються зупинки-картинки.
Таке мистецтво при дорозі з літа можна побачити у Глибному та Самотоївці, де на стінах старих автобусних зупинок зацвіли волошки, ромашки, мальви, соняшники… Гроші на це знайшли у бюджеті Самотоївської сільської ради, а творчу роботу взяли на себе сільські таланти – у Глибному – ентузіастка Олена Веєвник, а Самотоївці – місцева художниця Світлана Комісар.
Continue reading
…Земляне – звичайне українське село. Розташоване на пагорбах, воно гарне у будь-яку пору року. Охайні будиночки, подвір’я, доладовані сумлінними господарями, що виганяють в череду корів, а ще кидається в очі багато дітвори, а внизу, в долині біліє ферма.
Гуляючи вулицями села і спілкуючись із місцевими жителями, не полишає відчуття, ніби повернувся в ті часи, коли всі села переживали найкращі свої часи. Вислуховуючи захоплення, сельчани погоджуються, що Земляному й справді в чомусь поталанило, хоч повністю уникнути пострадянської кризи не вдалося, про що свідчать руїни колишньої тракторної бригади. Зате ферма уціліла.
Continue reading
8 листопада, у десятий раз жителі Рясного відзначили День села. Воно цього річ було знаковим, адже святкувалося з нагоди 345 річчя заснування населеного пункту та у день храмового празника на честь великомученика Дмитрія Солунського мироточця.
З нагоди ювілею заснування Рясного у центрі села напередодні встановлено пам’ятний знак у вигляді чималого гостроверхого каменя, схожого на козацький курган.
У центрі пам’ятного знака на мармуровому тлі своєрідної вірчої грамоти викарбувано: «Пам’ятний знак встановлено до 345-ої річниці села Рясне, заснованого у 1670 році І.Г.Кондратьєвим». Відтепер він нагадуватиме кожному жителю села від малого до великого, гостям і подорожуючим про його прадавню славну історію.
По обіду, як струмочки до цілющого джерела стікалися рясняни до сільського будинку культури на святкове дійство. Перед початком урочистої частини вони мали змогу скуштувати смачного наваристого кулешу та рибної юшки, які приготували О.В.Головашова, Є.В.Горват та Ю.В.Ткаченко. Першою, як мовиться, зняла пробу цієї страви багатодітна сім’я Степанко. Continue reading
Про більш ніж 90-річну історію «гострого» видання і про особливості теперішніх жартів розмова з відомим українським письменником-гумористом.
— Чи правда, що в радянські часи якщо став «героєм» публікації в «Перці», то могли звільнити з роботи?
— І звільняли, і оголошували догани. У ті часи на кожен критичний виступ органи мусили реагувати. І зрозуміло, фейлетоніст зважував кожне слово, перевіряв кожен факт. А от якщо до друку пішов наклеп — писали скаргу в ЦК, а вже звідти нам передзвонювали на ось цей червоний телефон, який називається «інфарктним». Бувало по-різному: напишеш фейлетон про високого чиновника, і той, як кажуть, пройде гладенько. А траплялося, зачепиш когось на рівні району, і добряче вигрібаєш…
Continue reading
Михайло Васильович Прудник – відомий український письменник-гуморист, головний редактор журналу «Перець» (2002-2013). Лауреат національних літературних премій ім. Остапа Вишні, ім. Степана Олійника, ім. Олександра Ковіньки, переможець міжнародного гумористичного конкурсу «Алеко» (Болгарія, 2012 рік).
Михайло Прудник народився 19 листопада 1952 року в с. Мозкове Краснопільського району. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка у 1975 році. З того часу працював в українському республіканському журналі «Перець» фейлетоністом, завідувачем відділу культури, відповідальним секретарем. З 2002 року — головний редактор видання. Автор книг сатири і гумору: «Що скаже Люся», «Дорогоцінна ґуля», «Репетитор для генія», «Бестселер», «П’єдестал напрокат», «Лауреат усіх премій». Член Національної спілки письменників України (1987), Спілки журналістів України (1979), член приймальної комісії НСПУ. Член журі Всеукраїнських фестивалів гумору та сатири. Continue reading
У Краснопільському центрі дитячої та юнацької творчості вже стало доброю традицією серед вихованців закладу інтелектуально змагатися між собою. От і знову гуртківцям середньої та старшої вікової категорії була надана саме така можливість – взяти участь у конкурсно-пізнавальній програмі «Ерудит».
Основною метою даної програми було прищеплення любові до збільшення та розширення знань з різних галузей, добре відомих вихованцям (адже «ерудит» – це людина, що володіє різнобічними знаннями), виховання колективної, дружньої згуртованості та підтримки один одного, патріотизму, а також духу суперництва та кмітливості.
Continue reading
