Tag Archives: Тарас Шевченко

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ВИГНАННЯ

ВИГНАННЯ

Людина — вічний вигнанець, бо вже Адам і Єва були вигнані Богом з раю. Це вигнання можна уявляти собі так, як змалечку уявляв його Шевченко вслід за слов’янською Біблією: «И изгна єго[105] Господь Бог из рая сладости ділати землю, от неяже взят бысть. И изрину Адама, и всели єго прямо рая сладости: и пристави херувіма, и пламенноє оружіє обращаємоє, хранити путь древа жизни».

Можна уявляти так, як воно подане на картинах, фресках і гравюрах знаменитих художників: Джованні ді Паоло, Беато Анжеліко, Маріотто Альбертінеллі, Єроніма Босха, Мікеланджело, Дюрера, Шарля-Жозефа Натуара, Бенджаміна Веста, Томаса Коула, Гюстава Доре… Та хто їх усіх перерахує? Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ТЮРМА

ТЮРМА

Пам’ятаєте початок повісті Панаса Мирного «Лихі люди»? Чудовий літній ранок. Сходить сонце. Прокидається земля. Встають люди. Словом, життя. І поруч із цією розкішною, напоєною свіжістю картиною вранішнього пробудження світу — темна споруда тюрми: «Одна тільки тюрма не раділа тому ранкові. Небілена з початку, почорніла від негоди, висока, у три яруси, з чорними, заплутаними в залізні штаби вікнами, обведена високою кам’яною стіною, наче мара яка, стояла вона над горою і понуро дивилася у крутий яр. Про неї байдуже, що небо було ясне, що сонце світе любо, що люди гомонять так дуже… Німа і мовчазна, від неба вона крилася чорною залізною покрівлею з червоними від іржі, мов вирвані зуби, верхами; від світу куталась у свій бурий цвіт та померки вузького двору — не видно було, щоб і сонце над нею світило; від гомону затулялася високою огорожею — товстою кам’яною стіною. Все кругом неї було тихе, мертве. Людей не видко… І справді, там не жили люди — там мучилися та скніли тисячі злодіїв, душогубів, там кам’янів, омліваючи серцем, жаль, тисячами замирали почуття, тисячі розумів німіли, мішалися… Темне, як і сама будівля, зло царювало у тій страшній схованці…». Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. КАТ

КАТ

Кат — людина, яка живе водночас у двох світах: світла й темряви, космосу й хаосу… «Свій мандат, — писав Роже Каюа, — він отримує від закону, але є його останнім служителем, тим, хто стоїть найближче до темних окраїнних місць, де діють і ховаються люди, котрих він карає. Його уявляють як такого, що раптом зринає зі світу жаху й безладу у світі порядку й закону. Можна сказати, що він перевдягається у вбрання, яким вкриває себе для священнодійства».

Оце катівське «вбрання для священнодійства» Шевченко добре собі уявляв. Принаймні один з героїв повісті «Близнята», опинившись у Татищевій фортеці на Оренбуржжі, одразу ж згадує криваві події, які відбувалися тут колись і які описав Пушкін у повісті «Капитанская дочка». «…Переді мною, — каже він, — немов живий постав грізний Пугач[282] у чорній баранячій шапці й у червоній опанчі, на білому коні. Точнісінько як наш старовинний кат». Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЧУЖЕ

ЧУЖЕ

Що ми маємо на думці, коли кажемо «чуже»? Нерідне, належне іншому, іноземне, непритаманне, непричетне, далеке, вороже… І ще, і ще, і ще…

«Чуже» — багате за семантикою слово, та в усіх своїх значеннях воно зберігає стрижневий концепт — «інше». «Чуже» — це якась стратегія «іншування», тобто окреслення чи вже власного єства, чи власного простору шляхом прокладання невидимої межі між собою й «іншим». Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. РОСІЯ

РОСІЯ

Ніколай I – жандарм Європи. Карикатура XIX ст.

16 серпня 1862 року майбутній видатний історик та ідейний монархіст родом із Чернігівщини Дмитро Самоквасов сповіщав Михайла Максимовича про одну сенсаційну новину, яка облетіла Санкт-Петербург: «А Шевченка прибрали з пам’ятника тисячоліття Росії і на його місце поставили Миколу І».

Величний монумент «Тисячоліття Росії», що височить і сьогодні навпроти стародавнього, зведеного ще за часів Ярослава Мудрого, Софійського собору у Великому Новгороді, нагадуючи своєю формою чи то вже «шапку Мономаха», чи вічовий дзвін, буде урочисто відкрито через три тижні — 8 вересня 1862 року. На ньому є горельєф Миколи І, а горельєфа Шевченка нема… Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ІСНУВАННЯ

ІСНУВАННЯ

«Існування» — це поняття, яке споконвіку обертається в колі філософської проблематики. Згадаймо хоч би фундаментальну схоластичну опозицію «існування» та «буття» або характерний для екзистенціалізму, сказати б, тотальний антиплатонізм, що знаходить свій вияв у тезі Сартра «існування передує сутності». Але до «філософій та естетик» Шевченко ставився досить прохолодно.

Що ж тоді означає для нього слово «існування»? Перш за все, поет вживає його в найабстрактнішому значенні, розуміючи під ним просту наявність, тобто те, що в нашій мові передає найкоротше й найзагадковіше слово «є». Ось, наприклад, уривок з повісті «Варнак»: «Це був дуже усамітнений хутір, так що, здається, крім моєї лікарки та її старого чоловіка, ніхто й не підозрював про існування їхнього хутора». Але вже й на цьому семантичному щаблі «існування» годне набувати додаткових конотацій. Скажімо, воно може означати те саме «є», тільки занурене в часовий плин. І тоді «існування» постає в координатах минулого, теперішнього й майбутнього. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. СВОБОДА

СВОБОДА

Опанас Заливаха. «Чи буде суд, чи буде кара». 1964 р.

Доля розпорядилася так, що Шевченко прийшов у цей світ кріпаком, тобто безправним рабом. Зрештою, до чого, до чого, а до рабства в Російській імперії було не звикати. Тільки в 1786 році Катерина ІІ видала указ, за яким прохачам було дозволено називати себе не «рабами», а «вірнопідданими». Із цього приводу іронічний Василь Капніст — батько Шевченкового приятеля Олексія Капніста — написав «Оду на истребление в России звания раба». А за три роки перед цим він написав і свою знамениту «Оду на рабство», відгукнувшись таким чином на указ тієї ж таки Катерини ІІ про закріпачення селян у Київському, Чернігівському та Новгород-Сіверському намісництвах. Continue reading →

Леонід Ушкалов: Україна між Сходом і Заходом

До 65-річчя від дня народження професора Леоніда Ушкалова

УКРАЇНА МІЖ СХОДОМ І ЗАХОДОМ
Урок з орієнтації на місцевості

Не сумніваюсь, дорогий читачу, що вам не раз доводилось і чути, і читати фразу «Україна між Сходом і Заходом». Радіо, телебачення, інтернет, газети, журнали, книги… Про «Україну між Сходом і Заходом» говорять і письменники, і вчені, і політики. Чим відрізняються їхні міркування на цю тему? По суті, нічим. Хіба що манерою думання, бо, як казав колись неперевершений іронік Володимир Державин: митець – це людина, в якої є і фантазія, і компетентність, учений – людина, в якої є лиш компетентність, а політик – людина, в якої немає ані того, ані іншого. Ясна річ, це стосується не тільки українських письменників, учених і політиків, бо фразу «Україна між Сходом і Заходом» мені доводилось читати і по-англійському («Ukraine between East and West»), і по-німецькому («Ukraine zwischen Ost und West»), і по-польському («Ukraina między Wschodem i Zachodem»), і по-російському («Украина между Востоком и Западом»), і по-сербському («Украjина између Истока и Запада»)… Continue reading →

Агапій Шамрай: ХАРКІВСЬКА ШКОЛА РОМАНТИКІВ. Вступні статті. Передні уваги (II)

(закінчення)

…

Так само пісні, як художньо-естетичний факт, хоч і несміливо, але ж використовуються представниками так званої травестійної школи „Наталка-Полтавка”, „Москаль-Чарівник” Котляревського, твори Білецького-Носенка та інших. Не виходячи в цілому за межі засвоєних смаків і традицій літературних, вони, може мимоволі, відбивали, хоч і несміливо, „дух часу”, могутній потяг до народньої творчости в її „сокровеннейших глубинах”. Не випадково й те, що творчість наших попередників романтизму позначається у якійсь мірі рисами синкретизму — Котляревський пише поруч „Енеїди” і „Наталку-Полтавку”, Білецький-Носенко, письменник продуктивніший, хоч і безталанніший за Котляревського, пише „баллады на малороссийском языке — числом 15“, пробує своїх сил в романсі „Я згадую тебе, ти на умі одна” і перекладає російською мовою Шіллера; нарешті, Гулак-Артемовський пробує перекласти баляду Ґете „Рыбалка”, намагаючись зберегти серйозний тон, такий неподібний до його маніри в „Гараськових одах”. Цих тенденцій, хоч як би вони несміливо виявлялись і яке б скромне місце поруч жанрів, навіяних літературою XVIII століття, не посідали, замовчувати однак не доводиться. Continue reading →

Агапій Шамрай: ХАРКІВСЬКА ШКОЛА РОМАНТИКІВ. Вступні статті. Передні уваги (I)

ВІД УПОРЯДНИКА

Немає сумніву в тому, що публікування творів цілого покоління поетів, в наші часи уже призабутих, має безперечне значіння і для істориків літератури і для широкого читача, поскільки ці твори зберігають силу хоч в деякій мірі впливати на нього. Готуючи до друку твори харківських романтиків 30-х — 40-х років — Шпигоцького, Боровиковського, Костомарова, Метлинського і інших, ми й гадаємо заповнити певну прогалину в історіях літератури і в ерудиції літературній читача. Треба сказати, що твори цих забутих уже письменників, крім Костомарова і Метлинського (вид. „Руської письменности“, що до речі його важко вже здобути), не то що видавалися, але не робилося спроб навіть зібрати і розшукати розпорошений по старих часописах російських їхній літературний матеріял. В нашому виданні твори їх за хронологічним порядком мають скласти чотири томи. До першого увійдуть твори І. Срезневського, Л. Боровиковського і О. Шпигоцького, до другого — Метлинського, до третього — Костомарова, до четвертого — Корсуна, Петренка і С. Писаревського. Крім того, хоч і окремим виданням, але ж у цьому плані „Харківських романтиків” вийдуть три томи поезій Я. Щоголева. Таким чином, літературна школа 30-х— 40-х років представлена буде досить повно, але звичайно не вичерпливо. Continue reading →