Tag Archives: Тарас Шевченко

До 200-річчя від дня народження Костянтина Трутовського

Leave a reply

9 лютого виповнюється 200 років від дня народження українського художника-живописця і графіка Трутовського Костянтина Олександровича (1826-1893).

Народився Костянтин Трутовський 9 лютого 1826 року в місті Курську, в збіднілій дворянській родині. Виховувався в родинному маєтку в селі Попівці на Харківщині. Дитинство, проведене в Україні, на все життя справило світле враження на майбутнього художника і в подальшому українські мотиви стали провідною темою його творів. Любов до малювання хлопцеві прищепив батько. Він був освіченою людиною, захоплювався мистецтвом і сам на дозвіллі малював. На жаль, батька не стало, коли хлопчику було 11 років. Continue reading →

Сергій Єфремов. НА РІДНІ МОГИЛИ. Пам’яти П. Грабовського (29.XI.1902) та П. Якубовича (1911 p.)

Leave a reply

Розбираючи листування небіжчика Павла Грабовського, натрапив я на жмуток листів тепер теж небіжчика, відомого російського письменника П. Якубовича (П. Я., Мельшин, Гриневич). Обидва письменники, український і російський, були товариші по недолі, одбуваючи разом заслання та в’язниці. Спільність інтересів не тільки політичних, а й літературних, навіть деяка схожість духовної вдачі товаришів призвела до того, що вони щиро заприязнились між собою і потім, коли доля їх розлучила, не поривали дружніх зв’язків. Свідоцтвом цього й було їхнє досить інтенсивне, як на становище засланців, листування. Continue reading →

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ВІНТАЖ (перечитуючи професора Леоніда Ушкалова)

Leave a reply

Девайс чи книга?

Нині навряд чи можна здивувати персональним девайсом. Більше, мабуть, здивує його відсутність. Свій настільний девайс зараз є в кожної людини. Або майже в кожної. Без стаціонарного комп’ютера чи моноблока, ноутбука чи ультрабука, вочевидь, нереально уявити людину в середовищі ХХІ століття, причому зовсім не обов’язково технологічно дуже просунуту. Нерідко навіть звичайну сучасну людину, в якої – так складається нині – є свій ментально чи професійно необхідний девайс. Настільний, одне слово.

А от у мене є своя настільна книга. Ароматно білі сторінки якої я гортаю вранці, коли все, здається, лише тільки бере свій розбіг, лишень тільки-но розпочинається, або вдень, коли інерція часу набуває особливо харизматичної відчутності, або й увечері, коли у зовнішньому завершенні цьогоденних подій ледь зримо зароджуються напруга й темпоритміка завтрашнього ранку. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЧОРНЕ

Leave a reply

ЧОРНЕ

Чорний колір у Шевченка — не рідкість. Наприклад, він досить часто зринає в пейзажних замальовках. Уже на початку балади «Причинна» є ось такий образок: «В таку добу під горою, / Біля того гаю, / Що чорніє над водою, / Щось біле блукає».

Рембрандт ван Рейн. Кухня. Малюнок (перо, пензель). Близько 1650.

Біла постать дівчини на тлі нічного чорного гаю — це улюблена поетова світлотінь à la Рембрандт, коли хочете, барокова поетика контрастів. Можливо, то навіть не просто світловий ефект, а щось значно більше, щось таке, що віддзеркалює метафізичну розчахнутість світу. Крім того, не варто забувати, що чорно-білий контраст символізує в мистецьких візіях внутрішню напругу автора. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ГАНЬБА

Leave a reply

ГАНЬБА

Що саме Шевченко трактує як ганебне? Найперше — деякі житейські епізоди, скажімо, п’яне гульбище.

Тарас Шевченко. Програвся в карти. Папір, туш, бістр. [XI 1856 — 10.V 1857].

У повісті «Нещасний» є такий епізод: мати, почувши здалеку звуки музики, весело підходить до будинку своєї знайомої, зазирає у вікно з надією побачити щось приємне, а натомість бачить власного сина, та ще й якого! «О, ганьба й жах! Її милий і п’яний Іполитушка, у розірваній сорочці, без підтяжок та всього іншого, для чого ті підтяжки потрібні, танцював з теж не зовсім тверезою розбитною дівахою комаринського під «звук унылый фортепьяно». Грайлива стилістика розповіді, зокрема останні слова, які відсилають читача до дуже популярного колись «ніжного» романсу «Звук унылый фортепьяно, выражай тоску мою…», лиш трохи пом’якшує ганебність цієї сцени. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ХИТРІСТЬ

Leave a reply

ХИТРІСТЬ

Що таке хитрість? Згадуваний Шевченком великий філософ Іммануїл Кант дав колись таку відповідь на це питання: «Хитрість — спосіб думання обмежених людей; вона дуже відрізняється від розуму, на який зовні схожа». Це десь те саме, що каже наша приказка: «Дурний, як ворона, а хитрий, як лис». Не знаю, чи дійсно хитрість — то «розум дурня», але вже напевно вона не має стосунку до правди, як би ту правду не розуміти, чи як природу речей, чи як воплочене Слово.

І може, найкраще сказав про це Шевченко у своєму посланні «До Основ’яненка», маючи на увазі славу України:

«Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як Господа слово». Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. МЕТАМОРФОЗА

Leave a reply

МЕТАМОРФОЗА

Слово «метаморфоза» може звучати по-різному. Наприклад, у мого земляка Івана Багряного воно звучить як гнівна інвектива:
«Шукаєм настроїв, метафор, асонації,
За влучну риму проміняли розум…
Поетики сплюндрованої нації
Пережили
Чудну метаморфозу.
Одні сюсюкають та марять галатеями,
Другі над римою товчуться геніальною,
А треті музу українську прометеєву
Зробили дівкою інтернаціональною…»

Тарас Шевченко. Автопортрет. 1849 Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. МАЙБУТНЄ

Leave a reply

МАЙБУТНЄ

У християнській традиції наше життя споконвіку було заведено трактувати як існування в «долині плачу». Мов, недаром перший звук щойно народженої дитини — плач. Пригадуєте, як Григорій Сковорода писав у одному з листів? «Повернувшись до свого музею й згадавши про свій день народження, про який нагадав мені один друг і власна пам’ять, я почав думати про те, як сповнене злигоднями життя смертних. Мені здався зовсім не безглуздим чийсь здогад, нібито щойно народжена дитина одразу ж починає плакати тому, що вже тоді ніби передчуває, на які лиха доведеться їй перегодом наразитися». Отже, майбутнє постає тут як довга-довга вервечка нещасть і злигоднів, що їх вивершує смерть. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ДОЛЯ

Leave a reply

ДОЛЯ

Один із героїв «Майстра корабля» Яновського каже: «На світі завше більше поганого, ніж доброго. Той, хто вірить у долю, може собі записати, що в долі напівчорне обличчя». Не знаю. Це кому як. Я, наприклад, вірю в долю, але волію бачити її прекрасною незнайомкою. Може, саме тому моя життєва стежина від колиски й до сьогодні всіяна трояндами… Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЮРБА

Leave a reply

ЮРБА

Змалечку й до сьогодні не зношу юрби. Може, це тому, що я, дякувати Богу, — сільська дитина, а значить, у моїй душі назавжди закарбувались тиша, спокій, настояний запах степу, відчуття первозданності світу й первородності самого себе. А потім, не пам’ятаю вже коли й чому, та напевно дуже рано, я зрозумів, що хочу жити за принципом «мінус А», тобто робити все не так, як усі… То вже куди пізніше я прочитав у «пророка епохи нігілізму» Еміля Мішеля Чорана: «Ніколи не погоджуйся з юрбою. Навіть тоді, коли вона має рацію». Continue reading →