ПАМ’ЯТАЄМО ГЕРОЯ…
Віталій Піддубний («Сват»): “Мамулічко, ніколи не плач! Коли навіть загину, вам ніколи не буде соромно за мене. Ви будете пишатись мною!”
Народився Віталій 4 жовтня 1977 р. у с. Миропілля Краснопільського району (нині – Миропільської територіальної громади, Сумського р-ну), Сумської обл. У 1984 – 1994 рр. навчався в Миропільській загальноосвітній школі. Continue reading
24 травня виповнюється 95 років від дня народження Миколи Михайловича Данька (1926–1993) – нашого видатного земляка, уродженця Славгорода, самобутнього поета, письменника, журналіста, перекладача, одного з лідерів українського дисидентського руху – шістдесятництва на Сумщині 1960–1980-х років.
З цієї нагоди пропонуємо статтю Володимира Садівничого – передмову до бібліографічного збірника “Творчість Миколи Данька (1926-1993)”, який побачив світ у видавництві Сумського державного університету. Continue reading
До 145-річчя від дня народження
***
/ закінчення /
Віддавши близько двадцяти років свого життя роботі в Полтавському музеї, К.В.Мощенко болісно переживав розлуку з ним. І хоч без роботи не залишився – читав лекції з архітектури в Полтавському індустріальному технікумі – відчутного задоволення вона не приносила [29]. Добре, що на допомогу прийшли друзі – М.Я.Рудинський, який з 1925 р. став вченим секретарем Всеукраїнського археологічного комітету при ВУАН, відомий мистецтвознавець, співробітник Всеукраїнського історичного музею імені Т.Г.Шевченка в Києві Д.М.Щербаківський, з яким Костянтин Васильович познайомився ще в 1905 р. За їх пропозицією К.В.Мощенко в травні 1925 р. переїхав до Києва, де отримав змогу продовжити роботу в музейних закладах [30]. Continue reading
МОЩЕНКО
Костянтин Васильович
1876 – 1963
До 145-річчя від дня народження
Кость Васильович Мощенко (19.05.1876, м. Миропілля Суджанського повіту Курської губернії — 16.09.1963, м. Дорнштадт, земля Баден-Вюртемберґ, Німеччина) — український громадський діяч, музейник, етнограф, художник, архітектор, краєзнавець, дослідник українського народного мистецтва. Діяч доби Української Центральної Ради, дійсний член Центрального комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва в Україні, яке було створено в Києві 12 травня 1917 р., голова Комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва на Полтавщині, створеного в Полтаві у червні того ж року.
*** Continue reading
Краснопілля. Малюнок 1925 р.
Початок 1920-х. Вечоріє на Успенці. Молодий дядько повертається з роботи в лузі. Повечерявши, заглядає до клуні, тулить у куток косу, граблі. Дістає зі скрині пляшку домашньої горілки, бере з лавки сокиру, звичним рухом пальця перевіряє гостроту. Витягає з очерету обріз гвинтівки. Ага ж – сірники треба не забути – сусіду «червоного півня» пустить під стріху. Скрізь гавкають собаки, товариші свистять із лісу, збираються. Пора «на дєло» – грабувати. Звичайна картина сторічної давнини… Continue reading
Волков Микола Іванович (17.09.1949, с. Миропілля Краснопільського р-ну Сумської обл. – 31.12.2005, Суми) – фахівець у галузі гідроаеромеханіки. Доктор технічних наук (1997), професор (1998), перший проректор Сумського державного університету (2004).
Микола Іванович Волков народився у с. Миропіллі Краснопільського району Сумської області у сім’ї службовця. Після закінчення восьмирічки навчався у Сумському машинобудівному технікумі, який закінчив з відзнакою у 1968 році і почав працював у Сумському ВНДІкомпресормаш. Одночасно навчався у Сумській філії Харківського політехнічного інституту (СФ ХПІ), після закінчення якого у 1973 році з відзнакою працював інженером-конструктором ВНДІАЕН. Continue reading
Доля науковця та освітянина аграрного напрямку Григорія Григоровича Помаленького, без перебільшення, заслуговує на своє висвітлення. Адже життя цього дослідника тісно переплітається із знаковими подіями і явищами, що відбувалися у житті України ХХ ст., зокрема в її сільськогосподарській освіті і науці. Його часто плутають зі старшим братом Федором Григоровичем, відомості про якого теж обмежені. Основою для даного дослідження стали матеріали з його карної справи №18299 1944 р., яка зберігається в архіві Управління Служби безпеки України в Полтавській області. Серед іншого, у справі знаходиться автобіографія професора та свідчення, написані власноруч.
При опрацюванні документів відкрилися ключові моменти його біографії, які раніше майже не були відомі історикам аграрної освіти і науки України. Continue reading
В умовах сучасного світу нарівні з персональними й корпоративними брендами колосального значення віднедавна набуло поняття «бренд території». Суперництво міст, регіонів і країн за ресурси перетворює їх із географічних одиниць у повноцінні товари, що мають свою цінність, властивості, вартість. Тому в територій сформувалася потреба мати відмінну ідентичність і вміло про неї розповідати.
Досвід засвідчує, що ті громади й території, які поступово впроваджують взаємопов’язані маркетингові заходи, є більш успішними. Вони значно легше досягають цілей сталого економічного розвитку, зокрема: залучення інвестицій і створення нових підприємств; покращення іміджу на місцевому, національному та міжнародному рівнях, започаткування взаємовигідних партнерств; залучення нових жителів і поліпшення добробуту громади загалом. Continue reading
5 липня Анатолій Таран міг би відзначати своє 80-річчя…
Але його земний шлях трагічно обірвався чверть століття тому…
Пропонуємо вибрані поезії Анатолія Тарана з його останньої – вже посмертної – збірки “Бродячий дощ”, виданої у 1995 році.
* * * Continue reading
Цього року маємо дві пам’ятних дати: у березні минуло вже чверть століття від трагічної загибелі нашого земляка, талановитого поета Анатолія Тарана, а у цьому липні йому було б лише вісімдесят…
Пропонуємо есей краєзнавця Михайла Шкурки про Анатолія Тарана, що побачив світ у художньо-літературному альманасі Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка “Рідний край” (2012, №2(27)).
—
Анатолій Васильович ТАРАН (05.07.1940 – 21.03.1995) побачив світ у селі Миропіллі Краснопільського району на Сумщині. Невдовзі родина переїхала в село Будилку Лебединського району, де він провів дитячі та шкільні роки. Як згадує моя дружина Ганна Єгорівна (вона тоді працювала піонервожатою в Будильській середній школі), Толя був одним із кращих учнів у класі, а у вивченні української мови та літератури не мав собі рівних. Уже школярем почав публікувати вірші в районній газеті, а згодом, здобувши атестат, пішов навчатися на факультет журналістики Львівського вищого військового училища. Continue reading
